Коли хочеться знати наперед
Тривога часто виникає там, де між «зараз» і «потім» з’являється занадто багато невідомого.
Ми не знаємо, що буде далі, і намагаємося заповнити цю порожнечу планами, прогнозами, очікуваннями, контролем.
«А що, якщо?..»
«Треба заздалегідь подумати…»
«А раптом станеться…»
Нам хочеться знати наперед, щоб стало спокійніше.
Терапія не завжди йде по прямій
Але іноді це прагнення передбачити майбутнє переноситься і в терапію.
Тоді з’являється очікування, що все має відбуватися приблизно так: сьогодні мені трохи легше, наступного тижня - ще легше, через місяць я вже краще контролюю тривогу, а згодом вона взагалі зникає.
Наче терапія теж повинна мати чіткий маршрут і передбачуваний результат.
Але психотерапія не завжди рухається по прямій.
Іноді після того, як стало легше, знову стає важко. Іноді з’являється більше злості, суму чи тривоги. Іноді людина вперше помічає те, чого раніше не дозволяла собі відчувати.
Це не обов’язково означає, що вона «відкотилася назад».
Що про тривогу говорить гештальт
У гештальт-підході Фріц Перлз описував тривогу як напругу між тим, що є зараз, і тим, що має бути потім.
Ми не знаємо, яким буде це «потім», і намагаємося заповнити невідомість звичним: плануванням, прогнозами, контролем, повторюваними сценаріями.
Бо звичне хоча б відоме.
Замість маршруту - контакт
Тому робота з тривогою - не завжди про те, щоб навчитися краще контролювати майбутнє.
І не про те, щоб неодмінно рухатися до стану «мені все легше і легше».
Іноді вона про інше - про здатність залишатися в контакті з тим, що є зараз, навіть коли ми не знаємо, що буде потім.
І дозволити терапії бути не прямою дорогою до «мені добре», а процесом, у якому поступово стає більше контакту із собою.